Історія УПЕЛ
Історія становлення Української протиепілептичної Ліги (УПЕЛ) – це історія та діяння людей, причетних до її створення, функціонування, розвитку. Минуле та сьогодення Ліги це спілкування фахівців з вітчизняними та європейськими діячами в галузі епілептології; це конференції, семінари та симпозіуми; диспути та телеконференції, просто «кулуарні» розмови та бесіди; це конфронтація досвідів та світоглядів, відстоювання переконань, думок, теоретичних та практичних надбань.
Ліга, як громадське об’єднання, зародилась на українських теренах не на порожньому місці. Її організації передувала практична та наукова діяльність українських спеціалістів – фахівців в галузі епілептології: психіатрів, нейрохірургів, невропатологів, психологів, терапевтів, спеціалістів функціональної діагностики, патофізіологів, науковців дотичних спеціальностей. Це вітчизняні науковці, епілептологи, що працювали в Україні всередині та наприкінці минулого тисячоліття, задовго до діяльності УПЕЛ: Ковалевський Павло Іванович, Фрумкін Яків Павлович, Воронков Георгій Леонідович, Расін Семен Давидович та інші, які були вчителями та наставниками багатьох поколінь медиків, в тому числі й засновників УПЕЛ.
На базі відділенні №19 Київської психоневрологічної лікарні ім. І.П. Павлова видатний організатор охорони здоров’я, науковець та лікар з великої букви Людмила Едуардівна Музичук організувала Лікувально-діагностичний науковий центр «Епілепсія» в 1966 році, де продовжила і розвинула науковий та практичний підхід у веденні хворих на епілепсію: стаціонарний та амбулаторний.
1995 рік. Людмила Едуардівна Музичук разом з співпрацівниками в ЛДНЦ “Епілепсія”
І ось, в 1995 році після кропіткої організаційної роботи групи ентузіастів епілептологів на чолі з керівником київського ЛДНЦ «Епілепсія» Музичук Людмилою Едуардівною до Києва прибувають ентузіасти епілептології, фахівці з різних куточків України і засновують Всеукраїнську громадську організацію «Українська протиепілептична Ліга».
Запрошення та програма організаційної конференції Української протиепілептичної ліги, Київ, 22 – 23.06.1995рік
ЇЇ засновники – лікарі, науковці, фахівці епілептології – делегати з багатьох міст та областей України: Музичук Л.Е.(Київ), Харчук С.М. (Київ), Селюков Г.І. (Київ), Марек Г.Л. (Київ), Булахова Л.О.(Київ), Шандра О.А.(Одеса), Лапоногов О.О. (Київ),, Шапіро Б.К.(Львів), Антоненко В.Г., Рудзей В.В.(Дніпро), Хоміцька Т.В., Мінін С.А. (Київ), Мостовая О.П.(Вінниця), Тодорів І.В.(Івано-Франківськ), Колінько В.О.(Луцьк), Гаврилюк З.Д.(Полтава), Ілюк Ю.І. (Київ), Брусенцов О.І.(Одеса), Годлевський Л.С.(Одеса), Григорук П.Т.(Дніпро), Ратманська В.В. (Київ), Яшан Р.О. (Київ),, Бранашко Т.І. (Тернопіль).
Було обрано перший керівний склад УПЕЛ: президент Музичук Л.Е., віце-президенти: Голубков О.З., Шандра О.А., секретар Марек Г.Л., скарбник Селюков Г.І.
Досить швидко Українська протиепілептична Ліга входить до складу Міжнародної протиепілептичної Ліги, яка ефективно функціонує в Європі та світі з 1908 року і стає її повноцінною невід’ємною часткою. Тому членство в українській громадській організації – УПЕЛ означає для її членів і членство в Міжнародній протиепілептичній Лізі.
Ліга почала активно наповнюватись новими членами, спеціалістами з більшості областей України, освітніми та науково-практичними заходами. В перші роки діяльності УПЕЛ зустрічі її членів відбувались двічі в рік – навесну або влітку у форматі конференції або симпозіуму (Київ – 1996, 1998, 1999рр., Одеса – 1997р.), переважно з міжнородною участю, та восени у форматі семінару безпосередньо у відділенні №19 ЛДНЦ «Епілепсія», яке очолювала Людмила Едуардівна Музичук (в 1995 – 1999рр.).
Завдяки невичерпному ентузіазму президента УПЕЛ Людмили Едуардівни Музичук медична спільнота отримала можливість безпосереднього спілкування на конференціях та симпозіумах Ліги з видатними фахівцями епілептології Європи. В Києві побували президенти національних протиепілептичних Ліг та товариств Чехії – Павел Мареш, Польщі – Єжи Майковскі, Міжнародної протиепілептичної Ліги – Петер Вольф та інші видатні фахівці.
Київ,1996 рік. На світлині перший Президент УПЕЛ – Людмила Музичук, президент ЄПЕЛ – Петер Вольф та майбутній Президент УПЕЛ – Андрій Дубенко .
На всіх тогочасних заходах Ліги завжди панувала своєрідна незабутня атмосфера занурення в високопрофесійне та одночасно дорозичливе спілкування фахівців, об’єднаних однією метою – допомогти пацієнтам, що стаждають від епілепсії. Де не було зверхності, а лише підтримка та залучення до навчання та можливості поділитись власним досвідом.
1997 рік. В дружній родинній атмосфері члени УПЕЛ разом з Людмилою Музичук та Єжи Майковскі
Керівництво Ліги у всі часи всіляко залучало рядових членів до глибшого пізнання сучасних проблем епілептології, до професійного зростання, сприяло індивідуальним виступам її членів про власний досвід та досягнення, вітало та допомагало в оформленні друкованих праць та статей в спеціалізованих виданнях.
Епілептоплоги – Шапіро Борис Клементійович, Голубков Олег Захарович, Вайтруб Марк Якович
Згодом розпочалась тісніша міжнародна співпраця членів організації з поїздками та виступами на міжнародних конференціях, спілкування з європейським та світовим товариством епілептологів, яка триває по сьогодні.
Контакти Президента УПЕЛ Музичук Л.Е. з пресою для налагодження та впровадження програми Всесвітньої організації охорони здоровя (ВООЗ), Міжнародної протиепілептичної ліги і Бюро з епілепсії – «Епілепсію –з тіні»
За рахунок коштів громадської організації (УПЕЛ) її членам декілька років поспіль компенсовувались витрати на транспорт до Києва чи інших міст, де проводились навчальні чи просвітницькі заходи, організовані Лігою.
Міжнародна співпраця УПЕЛ – Перший Президент УПЕЛ Музичук Л.Е. на конференції в епілептологічному центрі в Беттелі, Німеччина, 1996 рік.
Упродовж перших років окріпли та зорганізувались осередки Ліги у Львові та Харкові, в процесі формування в Дніпрі та Ужгороді. Активними членами УПЕЛ були епілептологи з сусідніх країн – Вайнтруб М.Я. (Росія), проф. Шанько Г.Г. (Білорусь).
1998 рік Варшава. Делегація членів УПЕЛ на ІІІ Конгресі Міжнародної Протиепілептичної Ліги разом з Президентами Польської та Чеської Протиепілептичної Ліги та російськими колегами
З першої конференції УПЕЛ друкувались тези виступів та статей членів Ліги, а з 2002 року вийшов з друку журнал Української протиепілептичної Ліги «Вісник епілептології. Редакторами журналу були в різні часи: Голубков О.З., Цимбалюк В.І.(діючий президент Національної академії медичних наук України).
Після відходу Музичук Л.Е. президентом УПЕЛ було обрано учня Людмили Едуардівни – Харчука Сергія Михайловича, скарбником же залишився беззмінний харизматичний «сексолог-епілептолог» Селюков Георгій Іванович. Секретарем Ліги після Марек Г.Л. стала Завязкіна Наталія Володимирівна. Нове керівництво Ліги продовжило почату Музичук Л.Е. роботу по наповненню Ліги новітньою інформацією, яка стала магнітом для молодих фахівців. Членство в Лізі набирало оберти, ставало престижним.
Перший президент УПЕЛ Людмила Музичук з майбутнім президентом ліги, 1998р.
Члени УПЕЛ займались найширшою тематикою та чисельними науково-практичними напрямками в галузі епілептології, які були відображені в в фахових видання. Ось деякі з них.
- Патогенез та експериментальна епілепсія
- Епілепсія у дітей
- ЕЕГ-діагностика
- Епілепсія в жінок
- Оперативне лікування
- Нові протиепілептичні препарати
- Розлади психіки та поведінки
- Практичні проблеми та організація лікування
- Питання диференціальної діагностики нападів
- Епілепсія пізнього віку
- Питання ремісій нападів
Учасники організованих Лігою заходів, в тому числі й закордонних, неодноразово відмічали високий професійний рівень доповідей, виступів та дискусій. За час існування Ліги її члени зростали в науковому та кар’єрному плані: захистили кандидатські дисертації Марек Г.Л., Музичук Н.В., Харчук С.М., Тодорів І.В., Марієнко К.М. та інші, докторські дисертації Дубенко А.Є., Літовченко Т.А., Танцура Л.М., Марієнко Л.Б., Носов С.Г., Киріченко А.Г., Муратова Т.М, Стоянов О.М., Орос М.М. Сподіваємось, що перецік буде продовжено. В 90-х роках вийшли з друку книги та монографії членів Ліги: Булахової Л.О., Вайтруба М.Я., Носова С.Г., Тодоріва І.В., Мартинюка В.Ю., Мостової О.П., і на теперішній час продовжується ця робота.
Якщо при зародженні УПЕЛ переважали лікарі-психіатри, бо так повелось з минулих «тоталітарних» часів, то в 2000-х вже левову частку становлять невропатологи та неврологи, як це є в Європі та світі.
Сподіваємося, що в подальшому Громадська організація «Українська протиепілептична Ліга» буде продовжувати і розширяти свою плідну роботу
Підготував Роман Брозь
Засновник УПЕЛ
Музичук Людмила Едуардівна (1935-2000) – фундатор напряму професійної допомоги хворим на епілепсію, засновник одного з найперших на теренах СРСР спеціалізованих відділень для лікування епілепсії (1966), а згодом й Центру для хворих на епілепсію, ідеолог та перший Президент Української протиепілептичної Ліги (1995-2000). Після завершення навчання в школі та отримання атестату з золотою медаллю, Людмила вирішила вступити до медичного інституту в Харкові, де в зв’язку з роботою батька тоді мешкала сім’я. Успішно склала екзамени та була прийнята до першого курсу. Згодом сім’ю переводять до Києва і Людмила завершує навчання в Київському медичному інституті та отримує диплом спеціаліста з відзнакою.
Вже в інституті вона захоплюється лекціями проф. Я.П.Фрумкіна та вирішує обрати напрямом в інтернатурі «Психіатрія». Учениця та вихованиця школи Я.П.Фрумкіна, вона прийшла у психіатрію у 1958 році. З 1961 по 1964 роки займалася на кафедрі психіатрії Київського медичного інституту.
В 1966 році захистила дисертацію на тему «О бредовых синдромах при эпилепсии» та в тому ж році очолила відділення в структурі Київської психоневрологічної лікарні ім.. Павлова (зараз ТМО «Психіатрія»).
В очолюваному Людмилою Едуардівною відділенні завжди панувала атмосфера високої професійної моралі та людяності. Колеги, молоді лікарі, хворі відчували це та сприймали Людмилу Едуардівну не тільки як лікаря, який завжди знайде професійно-грамотне вирішення проблеми, але й як людину, яка зможе дати пораду та підтримати в складній ситуації.
У відділенні, а згодом й у Центрі, постійно велась стаціонарна, консультативна та наукова діяльність. Досвід спеціалістів Центру високо оцінювався як вітчизняними, так і закордонними колегами. Тому сумнівів у створенні організації, яка б об’єднала фахівців для ще більш якісної фахової допомоги хворим на епілепсію та сприяла налагодженню контактів з іноземними спеціалістами, у Людмили Едуардівни не було.
Отже, зібравши близько 23 спеціалістів з різних областей України, Л.Е. Музичук за підтримки співробітників Центру та керівництва лікарні у 1995 році проводить у Києві першу установчу конференцію нової організації – Української проти епілептичної Ліги (УПЕЛ), яка дуже швидко входить до складу Міжнародної протиепілептичної Ліги та посідає там чільне місце.
Вже у 1997 році на конференцію УПЕЛ в Києві на запрошення Президента Ліги Л.Е. Музичук приїздить Президент Міжнародної протиепілептичної Ліги проф. П.Вольф, а згодом й президенти проти епілептичних Ліг, професори, спеціалісти з інших країн, зокрема з Німеччини, Польщі, Чехії, Грузії, Білорусії, Росії, Вірменії, Таджикистану та ін. Стає можливим професійне спілкування на міжнародних симпозіумах, конференціях та конгресах, де була достойно представлена Україна та її фахівці, які займаються проблемою якісної допомоги хворим на епілепсію.
Музичук Л.Е. та її колеги неодноразово приймали участь у міжнародних науково-практичних заходах та щедро ділилися набутим досвідом, знаннями та ідеями.
Більше ніж 50 наукових робіт вийшло з-під пера Людмили Едуардівни, та могло бути й більше, якби не передчасна смерть.
Матеріал надано з архіву сім’ї Музичук Л.Е.
До ювілею Музичук Людмили Едуардівни!
85 років тому, 16 червня 1935 року, народилася видатний лікар ˗ психіатр, засновниця одного з перших спеціалізованих відділень, а потім і Центру для надання допомоги хворим на епілепсію, ідеолог та перший президент Української проти епілептичної Ліги ˗ МУЗИЧУК Людмила Едуардівна.
Учениця психіатричної школи професора Я.П.Фрумкіна. Вона прийшла в психіатрію у 1958 році. З 1961 по 1964 рік навчалася на кафедрі психіатрії Київського медичного інституту (сучасний університет ім. О.О.Богомольця).
У 1966 році Людмила Едуардівна захистила дисертацію на тему “О бредовых синдромах при эпилепсии”. У тому ж році очолила, організоване нею, епілептологічне відділення в структурі Київської міської психоневрологічної лікарні (нині ТМО «Психіатрія»).
За ініціативи Людмили Едуардівни, яка розуміла необхідність впровадження нових підходів для надання професійної допомоги хворим на епілепсію та підвищення якості їх життя, у 1993 році епілептологічному відділенню було надано статус «Центру», тим паче що всі ці роки воно за напрямом діяльності таким і було: в ньому здійснювались як консультативна, так і стаціонарна допомога, здійснювалась наукова діяльність. Пацієнти отримували тут не тільки високопрофесійну допомогу, а й теплий, людський підхід; шукали та знаходили підтримку та поради. Рекомендації і слова Людмили Едуардівни мали для хворих «магічне» значення, вони їй довіряли заповітне, радилися з нею з будь-яких питань, навіть з тих, які, здавалося б, не мали ніякого відношення до хвороби.
Протягом багатьох років Людмила Едуардівна Музичук була членом Всесоюзної проблемної комісії з епілепсії. У 1995 році за її ініціативи і під безпосереднім керівництвом було створено Українську проти епілептичну Лігу, яка з 1997 року стала повноправним членом Міжнародної проти епілептичної Ліги.
Життя вирувало в ній повною чашею… Проживши так мало і в той же час здійснивши так багато… Вона до останнього свого дня працювала і не уявляла свого життя без роботи … І за життя її особистість сприймалася як неординарна, легендарна. Яскраві риси характеру, в основі яких лідерство, впевненість у своїй правоті, чесність, безкомпромісність, глибока порядність поєднувалися з дивовижною добротою та людяністю…
Більше 50 наукових робіт вийшло з під її пера. Але найціннішим і дивним була її щоденна, повсякденна робота з пацієнтами та їх родичами. Неповторний стиль роботи, терплячість, дивовижна працездатність, унікальна пам’ять. Вона була вченим і лікарем з великої літери, прикладом в служінні людям для усіх майбутніх поколінь.
