УКРАЇНСЬКА ПРОТИЕПІЛЕПТИЧНА ЛІГА

ЛДНЦ ”Епілепсія”, Україна, 02000 Київ, вул. Кирилівська, 103

Markus Reuber MD PhD, Академічне відділення неврології, університет Шеффілда, Королівська лікарня Халламшира, Glossop Road, Sheffield, S10 2JF

Синдром Драве (СД) був вперше описаний Шарлоттою Драве в 1978 році. Спочатку він був відомий як «важка міоклонічна епілепсія дитинства», але у 1989 році синдром перейменували на честь людини, яка його описала, не в останню чергу тому, що стало ясно – цей стан не обмежується лише дитинством.

СД починається протягом першого року життя, найчастіше з фебрильних нападів приблизно в шестимісячному віці. Він діагностуєтся у 1 на 15 000 та 1 на 41 000 дітей. Як тільки даний синдром маніфестує, стан погіршується та виникають когнітивні порушення, поведінкові проблеми, такі як гіперактивність та імпульсивність, руховий дефіцит, а також атаксія. СД часто асоціюється з порушеннями сну. Багато хто з хворих як і раніше схильні до ризику фебрильних або пов'язаних з гіпертермією нападів. Як і напади, зміни на ЕЕГ погіршуються з віком (1). СД пов'язаний з помітно збільшеною смертністю – багато хворих помирають в дитячому віці. Щонайменше, 50% смертей безпосередньо пов'язані з нападами, які погано відповідають на лікування антиепілептичними препаратами і можуть, навіть, посилюватися деякими ПЕП (особливо блокаторами натрієвих каналів) (2). 

СД – це аутосомно-домінантне генетичне захворювання. Було показано, що від 70% до 80% пацієнтів з СД мають патологічні відхилення в одній з двох копій гена SCN1A. можливо, що всі люди з СД, які не мають однієї з легко ідентифікуваних делецій, відсічень або помилкових аномалій, можуть мати менші делеції екзону SCN1A або хромосомні перебудови, і тому СД завжди пов'язаний з однією ушкодженою копією гена SCN1A. Однак у пацієнтів з аномаліями в ряді інших генів можуть спостерігатися симптоми, дуже схожі на симптоми СД. Ген SCN1A несе генетичний код нейронального напруженого натрієвого каналу Nav1.1. Генетичні аномалії при СД означають, що пацієнти не виробляють достатньої кількості цього білка, який відіграє ключову роль в електричній поведінці нейронів. У більшості випадків мутації при СД відбуваються спонтанно, і ні батьки, ні інші члени сім'ї не є носіями аномального гена.

Наявність аномальної копії гена SCN1A може викликати СД, який в даний час діагностується не належним чином. Завдяки кращій вивченості гена SCN1A та способу регулювання його транскрипції, антиепілептичні препарати, які є доступними для цього розладу (стирипентол, каннабідіол та фенфлурамін) або які можуть стати доступними найближчим часом (сотиклестат), не єдині причини для сподівання. Дослідники також використовують ряд різних підходів, націлених на першопричину захворювання. Різні віруси використовуються для зараження нейронів і перенесення правильних копій дефектного гена в мозок. Інший підхід передбачає використання одного з декількох механізмів для посилення транскрипції хорошої копії гена SCN1A, яка є у всіх пацієнтів з СД (3).

Хоча це дослідження може зайняти деякий час, перш ніж воно принесе користь пацієнтам із СД, досвід спінальної м’язової атрофії (СМА) демонструє, що генетичне лікування може успішно контролювати стан, спричинений однією аномальною копією гена, що призводить до зниження вироблення білка. Раніше СМА вважалася летальною. Зараз це стан,  при якому доступно кілька генетичних методів лікування, здатних забезпечити довготривале виживання пацієнтів.

Однією з практичних проблем, з якою стикаються багато пацієнтів із СД, особливо дорослі, навіть у багатих країнах, де доступ до цих перспективних методів лікування може бути можливий, є відсутність генетичної діагностики. Люди з СД, які дожили до зрілого віку, швидше за все, перебувають під наглядом неврологів або фахівців з інтелектуальних порушень. Генетичні тести, які зараз використовуються для підтвердження діагнозу, можливо, не були доступні до того, як ці пацієнти перейшли на лікування дорослими фахівцями. Серед дорослих неврологів все ще відсутнє розуміння специфічних, генетично діагностованих епілептичних енцефалопатій (або відсутність віри в те, що генетичні діагнози мають значення для лікування своїх пацієнтів). Навіть ті дорослі неврологи, які намагаються поставити конкретні діагнози, можуть не мати доступу до інформації про дитинство і можуть мати неповне розуміння перебігу розладів своїх пацієнтів.

Мій Вибір як редактора з поточного номера журналу «Seizure» – систематичний огляд літератури Arunan Selvarajah et al. про СД у дорослих. Це повинно допомогти дорослим неврологам краще познайомитися з розладом, при якому вони вже можуть багато зробити (якщо визнають його) і від якого у них можуть бути ще більш цікаві методи лікування в недалекому майбутньому (4).  

 

 

Література

  • Anwar A, Saleem S, Patel UK, Arumaithurai K, Malik P. Dravet Syndrome: An Overview. Cureus 2019;11:e5006. Published 2019 Jun 26. doi:10.7759/cureus.5006
  • Shmuely S, Sisodiya SM, Boudewijn Gunning W, Sander JW, Thijs RD, Mortality in Dravet syndrome: A review. Epilepsy & Behavior 2016; 64:69-74.
  • https://www.dravetfoundation.org/dravet-syndrome-at-aes-a-review-12-11-20/
  • Selvarajah A, Ali QZ, Marques P, Rong M, Andrade DM. A Systematic Review of Adults with Dravet Syndrome. Seizure 2021;67:39-45.


Наші контакти:

Тел: 38 (091) 309-2321, факс: 38 (057) 738-2181; +38 (044) 537 52 77

e-mail: a.dubenko@ulae.org.ua   

 2017 © Розробка сайту - I.Hirman