Маркус Ройбер, доктор медичних наук, професор, Академічне відділення неврології, університет Шеффілда, Королівська лікарня Халламшира, Glossop Road, Sheffield, S10 2JF
Усім, хто займається лікуванням, епілепсії, повинно бути ясно, що це захворювання набагато більше, ніж загальна сума нападів. Існує складна взаємодія між етіологічними факторами і факторами ризику, нападами з їх фізіологічними, психологічними і соціальними проявами і наслідками, супутніми захворюваннями, а також благотворними і ятрогенними ефектами лікування. Те, як відбувається ця взаємодія, залежить від того, на кого вона впливає (у тому числі від того, наскільки вразливі люди з психосоціальної та фінансової точки зору) і від того, якого віку. Ця взаємодія ще складніша у дітей, де епілепсія може вплинути на освіту, психологічне та соціальне дозрівання і, отже, мати наслідки, які можуть пережити саме епілептичний розлад на кілька десятиліть (1, 2).
Враховуючи важливість освіти для довгострокових соціальних, психологічних та медичних результатів, дуже важливо, наскільки добре діти та підлітки з епілепсією навчаються у школі. Мій вибір як редактора з поточного журналу «Seizure» – оригінальна дослідницька робота Colin Reilly та ін. (3), робить важливий внесок у цю тему. У ній використовується поєднання кількісного і якісного аналізу опитування дітей з епілепсією, їх батьків і вчителів, і піднімається ряд важливих питань. Найбільша проблема полягає у тому, що 63 % дітей повідомили, що над ними знущалися, хоча багато хто не думав, що причини знущань були безпосередньо пов'язані з їх епілепсією. Аналогічне число повідомили, що вони були обмежені у своїй діяльності через свої епілептичні напади. Якими б тривожними не були ці факти, висновки про те, що вчителі, схоже, не сприймали повідомлення про знущання або обмеження так часто, як діти або їхні батьки, були щонайменше такими ж тривожними, якщо не більше.
Хоча деякі обмеження в освіті та соціальному житті дітей можуть бути неминучими через напади, їх наслідки або через інші прояви основного стану або пов'язані з ним розлади, той факт, що вчителі часто можуть не помічати те, що існують обмеження і діти з епілепсією, які перебувають під їх опікою, часто стають жертвами знущань, є закликом до термінових освітніх заходів - тобто освітніх заходів для педагогічного персоналу, якому необхідно навчитися бути більш чутливим до потреб дітей з епілепсією.
Література
- Chin RF, Cumberland PM, Pujar SS, Peckham C, Ross EM, Scott RC. Outcomes of childhood epilepsy at age 33 years: a population‐based birth cohort study. Epilepsia 2011; 528: 1513-1521.
- Geerts A, Brouwer O, van Donselaar C, Stroink H, Peters B, Peeters E, Arts, WF. Health perception and socioeconomic status following childhood onset epilepsy: The Dutch study of epilepsy in childhood. Epilepsia 2011; 52: 2192-2202.
- Reilly C, Johnson E, Muggeridge A, Atkinson P and Cross H. Inclusion and participation of children with epilepsy in schools: Views of young people,
school staff and parents. Seizure 2021; 93: 34-43
Соціальні мережі
